1.СВЯЩЕНЕ ПИСАННЯ (БІБЛІОЛОГІЯ)
канонічні книги Біблії становлять одно богонатхненне у всіх частинах Слово Боже, яке є таким незалежно від нашого ставлення до нього. Тільки ці книги є вищим і єдино непогрішимим одкровенням Бога про Себе, про духовний і матеріальний світ (включаючи людину) і є єдиним непогрішимим і достатнім правилом віри і поведінки. При цьому вищий авторитет Писання здобутий не від Церкви чи традиції, а від Самого Бога.
Будучи повністю і дослівно богонатхненною в оригінальному тексті, Біблія є абсолютно непогрішною і безпомилковою у змістовному викладі всіх тих, яких вона стосується. Вона має подвійне авторство та природу (божественну та людську). Це означає, що Бог за допомогою Духа Святого, використовуючи індивідуальні особливості авторів та їх культурно-історичний спосіб мислення, дав людству позаісторичне та одно застосовне до будь-якої епохи божественне одкровення і зберіг його в копіях та перекладах оригіналу, які є Словом Божим у тій мірі, у якою вони вірні оригіналу.
Подвійна природа Біблії вимагає буквального граматично-історичного тлумачення Святого Письма при молитовно-одухотворному впливі Святого Духа. Вживання гіпербол та круглих цифр, тематичний розподіл та варіативний підбір матеріалу у паралельних текстах, вільне цитування та інші літературні прийоми не порушують непогрішності Біблії.
2. БОГ (ТЕОЛОГІЯ)
Ми віримо та вчимо що:
є тільки Єдиний, Живий, Істинний і Вічний Бог, що виявляє Себе в Трійці - Отець, Син і Святий Дух, три іпостасі якого в Своєму єстві та властивостях досконалі, вічні, рівні та нероздільні так, що Батько – Бог, Син – Бог, Дух Святий – Бог, але не три Бога, але Один Бог.
Бог-Батько ніким не створений, не створений, не народжений.
Він є неосяжна, незбагненна, духовна, сама існуюча і вічносуща особистість, що має всюдисутність, всезнання, всемогутність (стосовно створеного ним творіння) і незмінність. Він Творець всього, абсолютно незалежний, святий; що поєднує непоєднуване – праведність і абсолютну справедливість з добротою, любов'ю та милосердям.
Бог-Син від Єдиного Бога не створено, не створено, але народжено.
Він має всі божественні атрибути і властивості. Втілившись у людське єство, Він зберігся лише Своїх божественних прав і привілеїв, прийняв образ раба, але ні на мить не позбавлявся Своєї божественної сутності. Він став істинною людиною, в якій Божество і людяність поєднувалися незлиття і нероздільно. Він був беззастережно зачатий від Святого Духа і народився в людському тілі від Діви Марії, прожив абсолютно безгрішне і непорочне життя, добровільно помер на хресті за гріхи кожної людини, тілесно воскрес і піднісся, осівши Отця Отця. Донині Він є єдиним ходачем і посередником між Богом і людиною, якому передана влада остаточного суду над усім творінням.
Бог-Дух Святий від Отця не створено, не створено, не народжено, але вихідне.
Він має всі атрибути особистості і божества, включаючи інтелект, почуття, волю, вічність, всюдисущість, всезнання, всемогутність та істину. Він виявляє Себе у творінні Бога, втіленні, спокутуванні, відродженні мертвих. Він творить Церкву, прийшовши від Отця через Ісуса Христа; викриває світ, прославляє Христа і перетворює віруючих, у яких Він вселяється в день особистого прийняття спокути, зображуючи їх Собою.
3. ЛЮДИНА (АНТРОПОЛОГІЯ)
Ми віримо та вчимо, що:
людина була створена Богом за Його інтелектуальним, моральним і соціальним, але не фізичним образом і подобою. Він був безгрішним, святим, правим і безневинним, який міг прославляти Бога і в поєднанні з Ним бути блаженним.
Людина, будучи троїчною за своєю природою (маючи дух, душу і тіло), через підступність сатани і за своєю вільною волею порушила заповідь Божу, тим самим, згрішивши і відпавши від Бога, відразу ж померла духом і впала душею і тілом у стан смерті.
Через людину гріх, який є моральне зло і порушення закону Божого, увійшов у світ, а оскільки всі люди походять від насіння Адама, то зіпсована гріхом Адамова природа перейшла на всіх людей у всі віки, за винятком Ісуса Христа. Таким чином, всі люди, будучи грішниками за природою, за вибором, за діями та за Божественним визначенням, заразившись гріхом і ставши чадами гніву, зазнали відплати за гріх – тобто смерті: духовної, фізичної та вічної.
4. РЯТУВАННЯ (СОТЕРЕОЛОГІЯ)
Ми віримо і вчимо, що:спасіння здійснюється Богом за благодаттю на підставі спокутування, здійсненого Христом, а не на підставі людських справ чи заслуг. У спасінні розрізняється Божественна і людська сторона Божественна сторона полягає в тому, що Бог від вічності визначив у жертву умилостивлення Свого єдинородного Сина Ісуса Христа для повного задоволення Свого Святого правосуддя над грішним людством, і Син Божий прийшовши на землю, переніс на кре. та покарання за наші гріхи. Людська сторона полягає в тому, що людина приймає шляхом особистого і вільного волевиявлення спокутну жертву Ісуса Христа і тільки єдність Божественної та людської дії, незважаючи на їх незрівнянну значимість, повідомляє прощення всіх гріхів, виправдання, вічну праведність, спасіння від смерті, вічну, а також силу ненавидіти гріх, померти для нього, бажати доброго та виконувати Його.
Процес спасіння полягає в тому,
що людина Словом Божим, яке живе і дієве, прокидається від гріховного сну,
усвідомлює свої гріхи і свою винність і серцево кається в них. Вірою і лише
вірою в Ісуса Христа, як єдиного Спасителя, людина отримує прощення гріхів і
надає можливість Святому Духу відродити його до нового життя, одержуючи
свідчення в собі самому, що він дитя Боже і спадкоємець вічного життя.
Справжнє відродження проявляється
у гідних плодах покаяння як доброго розташування серця і праведного поведінки.
Добрі справи, таким чином, є результатом і плодом відродження, яке є появою
нового духовного єства в людині і пожвавлення мертвого через гріх людського
духу.
Отримавши спасіння за благодаттю
незалежно від справ старозавітного закону, який тільки виявляє гріх і вказує на
Ісуса-Месію, людина вступає на шлях освячення, без якого неможливе спасіння.
Людина оголошується святим за
допомогою виправдання, яке, у свою чергу, є Божественним актом, через який Бог
проголошує грішника, який покаявся у своїх гріхах і увірував у Христа
праведником, абсолютно чистим, відокремленим від світу і присвяченим Богу, як
би він ніколи не був винний перед законом Божим. Але це миттєве освячення вказує
на статус і позицію віруючого і має підтверджуватись прогресуючим освяченням,
яке під дією Святого Духа наближає чадо Боже до становища, в яке його було
введено позиційно. Цей процес триває все його земне життя і полягає у щоденній
боротьбі між новим творінням у Христі та тілом. Домагання повного викорінення
гріха в цьому житті не мають підстави у Святому Письмі, але в цій боротьбі
Святий Дух подає силу для перемоги над гріхом.
Таке зумовлене вільним людським
бажанням і волевиявленням поняття про спасіння виходить із уявлення про
обрання, що ґрунтується на передбачанні (або передбаченні) Божому. Порятунок
був підготовлений для всіх без винятку людей, і кров Христу була пролита за
всіх, але обрання до спасіння, будучи суверенним актом Божим, спрямоване на тих,
про яких Бог дізнався, що вони дадуть відповідь на Його вибір. Таким чином,
основою обрання та подальшого приречення, як практичною реалізацією спасіння, є
передбачена від вічності відповідь людини на Боже одкровення їй особисто.
Уявлення про суверенне, але не
довільне Боже обрання підкреслює справедливість Бога, Який, звичайно, не
зобов'язаний був рятувати всіх, але в силу Своєї любові Він поставив у рівне
становище всіх людей, навіть тих, про яких Він знав, що вони не приймуть
порятунку. . Таким чином Він усім надав можливість врятуватися. З іншого боку,
таке уявлення підкреслює відповідальність грішника за спасіння і
відповідальність Церкви за місіонерське служіння.
Той, хто увірував у Христа і
добровільно підкорив свою волю Ісусу, передає права на управління свого життя
Богові і, таким чином, обмежує свою свободу поведінки і волевиявлення тією
мірою, якою він підкоряє себе Христу. При цьому приречення Боже проявляється
частіше, твердіше і наполегливіше, а також має ширшу сферу дії в житті Божого
чада, ніж у житті невіруючого.
Підкоряючи себе волі Божій,
віруючий має радість спасіння та впевненість у вічній безпеці, яка означає, що
ніхто, і ніщо збоку не може відлучити його від благодаті. Однак, довільний гріх
і свідома непокора волі Божої, постійна неувага до божественних застережень і
небажання перебувати в Христі змушує Бога, який поважає свободу людської
особистості, після багаторазових нагадувань вивернути від Себе того, хто
поступає так. Бог не буде насильно утримувати людину, якщо вона знову і знову
розпинає в собі Сина Божого і свариться на Нього. У такому разі людина може
втратити спасіння, однак ті, хто бояться Бога і прагнуть вічності, можуть
радіти, маючи тверду впевненість у вічному спасінні.
5. ЦЕРКВА (ЕКЛЕЗІОЛОГІЯ)
Ми віримо і вчимо, що:Вселенська Церква – це зібрання вибраних Ісусом Христом дітей Божих з усіх народів та всіх часів. Церква не є продовженням старозавітного Ізраїлю, не є продовженням синагоги, не є деномінацією, але це Тіло Христове (живий організм), Його Наречена, дім Божий, виноградна лоза, стадо доброго Пастиря, стовп і утвердження Істини, Таємниця Господня, створена в день П'ятидесятниці .
Христос творить Церкву через
хрещення Святим Духом. Це означає, що Христос хрестить (занурює) того, хто
увірував і прийняв відкуплення через Духа Святого в Своє Тіло-Церква;
приєднуючи його, таким чином, до сонму святих і роблячи його причасником
вічного спасіння, усиновлення, зйомки та спадщини незмірного багатства
благодаті у Христі. Знаком хрещення є не мови і не дарування, а плоди нового
життя людини, зануреної у Христа. Дух Святий, що діє в Тілі Христовому, може
виявляти через будь-якого члена Церкви будь-які дарування і дари, але робить
Він це так, як завгодно Главі, а не так, як це хочеться окремому члену. Чудові
дари Божого одкровення і зцілення (зримі харизми) завжди супроводжують Церкву,
але випинання їх і перетворення їх на самоціль, пропагування їх і реклама
зводить людей зі шляху віри на шлях бачення і пошуку речових доказів і знамень,
що завжди було небажане Христу. Тому в істинній Церкві Христовій чудеса і
знамення відбуваються повсюдно, але ними не хваляться і про них не сурмлять
перед собою.
Глоссолалії, тобто. говоріння
незрозумілою мовою і видання нечленороздільних звуків, заборонені Святим
Письмом у зборах святих і вимагають від того, хто має їх молитися про дар
тлумачення, т.к. Дух Святий не може говорити на вітер, а трудиться для побудови
і користі Церкви.
За наказом Ісуса Христа та Його
Апостолів і за прикладом перших християн кожне Боже дитя шукає спілкування з
іншими членами Єдиного Тіла. Так утворюється помісна церква, як зриме
відображення всесвітньої Церкви і як зібрання відроджених душ, з'єднаних однією
вірою (одним віросповіданням), однією любов'ю та надією та географічно що
знаходяться в одній місцевості. Призначення помісної церкви у затвердженні
Царства Христового серед її членів та поширення його у світі.
Кожна помісна церква має всю
повноту прав – приймати та відлучати, карати та прощати, обирати та знімати, і
її рішення не можуть бути анульовані жодною іншою церковною, державною,
партійною чи іншою організацією. Але як кожен окремий віруючий, так і кожна
помісна церква потребує спілкування, допомоги та духовної єдності з іншими
церквами. Це призводить до об'єднання помісних церков у єдине братство з координуючими
структурами, без порушення незалежності та самостійності помісної церкви.
Тільки Господь Ісус є верховним
Главою Церкви; видимих верховних глав вона знає. Усі члени Церкви рівні між
собою і є священиками Богу Всевишньому, але кожен має службовий дар (харизму),
який визначив йому Господь. Посвячення на загальне священство здійснюється
через покладання рук над кожним, хто прийняв водне хрищення. Проповідь
Євангелія, повчання церкви і благодіяння, тобто. служіння проповідників,
вчителів, благовісників, пророків, місіонерів, благодійників тощо, визначається
кожному Господом у міру віри і може здійснюватися будь-яким членом церкви без
спеціального обрання та висвячення, хоча в деяких випадках таке практикується.
Церква з-поміж себе обирає
пресвітерів (або, що теж саме за місцем у духовній ієрархії, – єпископів чи
пасторів) та дияконів. Ті та інші обираються тільки з братів, що відповідають
1Тим.3.1-7, Тит.1.6-9, які присвячуються на ці особливі види служіння за
допомогою висвячення, яке робили раніше висвячені служителями. Висвячення
відбувається в присутності помісної церкви і тільки після обрання нею, а не
окремими особами або групою людей.
Служіння сестер пов'язане з
молитвою, дияконією, духовним вихованням, благовістям та освітою, але не з
пасторським керуванням церквою, і не супроводжується висвяченням.
Помісна церква, як осередок
поширення доброї звістки, повинна горіти полум'ям любові, а тому в ній важливо
зігрівати вивчення Слова Божого і молитовне життя, наставництво і суворе
покарання тих, хто грішить відповідно до Писання, самознижене активне служіння
ближнім, яке є реалізація заповідей. та взаємне прощення.
Прийом у помісну церкву
здійснюється через водне хрещення, яке є першим плідом віри, любові і послуху
Христу; видима вказівка на вступ до Його Вселенської Церкви. Вона є урочистою
обіцянкою Богові доброї совісті, а також видимий знак віри і знак благодаті
Божої у відповідь, що вказує, що христящийся занурений у Христа, помер і
воскрес з Ним, і гріхи його обмиті Богом. Таким чином, хрещення є необхідним
елементом спасіння, однак Бог чинить його лише в тому випадку, якщо людина
виконана рятівною вірою. Якщо в людині відсутня віра від щирого серця, хрещення
перетворюється на плотську нечистоту обмивання, а не на знак відродження.
Встановлене Христом водне
хрещення полягає в тому, що той, хто хрещується в ім'я Отця, Сина і Святого
Духа, одноразово і повністю занурюється у воду і піднімається з неї, як
правило, пресвітером або дияконом. Воно викладається лише після певного періоду
учнівства та навчання, а також посвідчення церкви в тому, що хрещений має
необхідний рівень віри, що перетворило його життя. Хрестити можна лише
дорослого, здатного усвідомлено та продумано виконати всі попередні умови, тому
раннє хрещення (до 16-18 років) практикується як виняток.
Члени церкви, і тільки вони, як
занурені в Христа, повинні брати участь у святій трапезі Господній, яка є
спогадом і сповіщенням смерті Його, доки Він прийде. У Вечері Господній
спілкування святих між собою і з Христом, Який невидимо присутній і є Господарем
цієї трапези, знаходить своє найвище вираження. Вона об'єднує віруючих для
любові, миру та єдності і вказує на майбутню радість та досконалість у Царстві
Божому. Хліб і вино в чаші, представляючи Тіло і Кров Христа, але матеріально
не перетворюючись на них, є не умовними символами, а реальними знаками, за
допомогою яких Христос дає віруючим духовним чином їсти Своє Тіло і Кров.
Духовне прилучення Тіла і Крові
Христової під час Вечері є божественною запорукою Нового Завіту і прийдешнього
воскресіння тіла, зміцнюючи віруючого в благодаті, очищаючи його від гріха
через саме випробування, покаяння і віру в силу Крові Христової.
6. ДУХОВНИЙ СВІТ ТА ГРАДУЧІ ПОДІЇ (ЕСХАТОЛОГІЯ)
Ми віримо і вчимо, що:вічність незбагненна для обмеженого розуму, і духовний світ населений злими і добрими істотами, про образи, сутність та властивості яких люди можуть знати тільки те, що відкрито у Священному. Писання.
Святі Ангели, у всій їхній
різноманітності, створені як службові духи, і тому їм не належить поклоніння.
Загиблі ангели, як і їхній ватажок, і автор гріха сатана, також створені і
діють до часу, призначеного Богом, і під Його допускаючою правицею, після чого
будуть пов'язані і вкинуті в озеро вогняне.
У матеріальному світі фізична
смерть людини є відокремленням душі від тіла, а не зникнення особистості і не
забуття (рівне небуттю). Усі без винятку люди, праведні та безбожні,
воскреснуть тілесно, кожен свого часу. Для врятованих душа з'єднається з тілом
для вічного життя та блаженства, а для нерятованих – для вічної смерті та муки
після суду. Святе Письмо зображує ці позиції незмінними і нічого не повідомляє
про можливість переходу після смерті від одного стану до іншого.
Христос незабаром прийде на землю
вдруге, щоб захопити Церкву Свою, воскресивши в тілі померлих у Ньому, а потім
Він з'явиться видимим чином зі святими та Ангелами Своїми для суду над тими,
хто живе, і встановлення Месіанського царства на землі на тисячу років. Цьому
царству передуватиме період Великої Скорботи, який закінчиться поваленням
антихриста і лжепророка та видаленням сатани зі світу.
Золоте століття тисячолітнього
царства закінчиться короткочасним визволенням сатани, повстанням проти Христа,
Судом, а потім остаточним і повним царюванням Христа і Його Церкви в
нескінченних зонах вічності, яке завершиться таємничим «Бог все у всьому».
7. СОЦІАЛИНА ПОВЕДІНКА (ДОДАТОК)
Цей розділ безпосередньо не входить "Сповідання віри", але показує практичне застосування доктринальних поглядів Семінарії.Можливо, він визначений не лише
вимогами Біблії, а й соціально-історичним середовищем та культурним оточенням
Семінарії, тому ми подаємо руку спілкуванню тим, хто мислить із цих питань
інакше.
Ми віримо і вчимо, що:
поведінка християнина в
суспільстві та його стосунки з іншими людьми повинна виходити з вимог Святого
Письма і будується на принципі любові до інших людей та поваги до їхньої
свободи та гідності.
У силу любові до грішників, що
гинуть, усі християни відповідальні за євангелізацію і поширення доброї вести
тими способами, які їм доступні і на які вказує їм Господь, але робити це вони
повинні пропонуючи, а не нав'язуючи свої погляди, не з метою засвідчити, а з
метою врятувати оточуючих. Розповсюдження Євангелія не знає меж: воно має
починатися від ортодоксальних юдеїв і простягатися до диких варварів і однаково
бути доступним дітям, здатним відрізнити праву руку від лівої, і глибоким
старим і старим.
Через Боже встановлення християни
вступають у шлюб, тільки в Господі і утворюють сім'ї, хоча служіння Христу не
одружилися більш ефективно, але на це чадо Боже повинно мати вроджену здатність
і особливе одкровення від Бога.
Шлюб, будучи божественним та
громадянським встановленням, розглядається як духовний та тілесний союз одного
чоловіка та однієї жінки та має отримати двояке підтвердження. Перше виходить
за допомогою Слова Божого та молитви церкви, а друге провадиться за державними
законами. У разі смерті одного з подружжя, іншому дозволено одружитися, але
тільки в Господі, так само як і при одруженні безневинної сторони у разі
розлучення, допустимого Писанням (перелюб, залишення невіруючою стороною).
Кожен випадок повторного шлюбу та розлучення індивідуально розглядається
помісною церквою та її вирішення має чинність закону.
Сім'я утворює домашню церкву, в
якій головою є чоловік, а дружина кориться йому, як Церква кориться Христу, на
знак чого під час молитви дружина покриває голову, а чоловік оголює її. Господь
відкриває батькам Свою волю щодо кількості дітей, яку Він присвятив для них, і
за їхньою згодою дає дітей у сім'ю як особливе благословення, але регулювання
складу сім'ї будь-яким видом абортування вважається Богом як вбивство і
розглядається як грубий гріх.
В силу необхідності підтримувати
порядок, Богом встановлені уряди всіх країн, і Він наділяє їх владою для
захисту добрих та покарання злих. Християни вважають себе зобов'язаними
підкорятися законам своєї країни у всьому, крім питань віри, а також крім
установ, що обмежують вільне виконання християнських обов'язків, і тихим,
безтурботним життям і старанною молитвою вони повинні полегшувати їхню нелегку
працю.
Люблячи свій народ і будучи
готові служити йому, як того вимагають обставини і Бог, християни не можуть в
ім'я цієї любові ненавидіти будь-який інший народ і сприяти ненависті,
ворожнечі та братовбивству, однак Слово Боже не забороняє несення військової
служби, яке (як і вживання клятви є справою совісті кожного окремого віруючого
і не може нав'язуватися йому ніким.
З потреби відокремлення від
гріха, помісні церкви ухвалили зовсім не вживати спиртне (включаючи пиво), не
допускати непотребність – куріння і лихослів'я, і, зрозуміло, всякого роду
наркотики.
Їжа допускається будь-яка, крім,
як проголошує Новий Завіт, вживання крові у будь-якому вигляді. В одязі діє
правило "як пристойно святим", відповідно до культурних норм та
середнього стандарту одягу своєї соціально-вікової групи.
В силу поділу сфер кесаря і Бога,
участь у виборних органах, партіях та громадських організаціях припустима
відповідно до совості кожного, якщо діяльність таких не розходиться з
принципами Євангелія. Але ця участь не повинна бути від імені церкви і небажана
для служителя, який має бути повністю присвячений Христу, але можлива лише як
громадянська ініціатива особистості. Праця у сферах бізнесу, торгівлі та
державного управління – також справа совісті кожного, але відбуватися вона має
по-християнськи, не допускаючи насильства та обману.
Отже, віддавайте кожному належне!
1.СВЯЩЕННОЕ ПИСАНИЕ (БИБЛИОЛОГИЯ)
Мы верим и учим, что:
канонические книги Библии составляют равно богодухновенное во всех частях Слово Божие, которое является таковым независимо от нашего отношения к нему. Только эти книги являются высшим и единственно непогрешимым откровением Бога о Себе, о духовном и материальном мире (включая человека) и представляют собой единственно непогрешимое и достаточное правило веры и поведения. При этом высший авторитет Писания получен не от Церкви или традиции, но от Самого Бога.
Будучи полностью и дословно богодухновенной в оригинальном тексте, Библия является абсолютно непогрешимой и безошибочной в содержательном изложении всех тем, которых она касается. Она имеет двойное авторство и природу (божественную и человеческую). Это означает, что Бог посредством Духа Святого, используя индивидуальные особенности авторов и их культурно-исторический образ мышления, дал человечеству внеисторическое и равно применимое к любой эпохе божественное откровение и сохранил его в копиях и переводах оригинала, которые являются Словом Божиим в той мере, в которой они верны оригиналу.
Двойная природа Библии требует буквального грамматически-исторического истолкования Писания при молитвенно-одухотворяющем воздействии Духа Святого. Употребление гипербол и круглых цифр, тематическое распределение и вариативный подбор материала в параллельных текстах, свободное цитирование и другие литературные приемы не нарушают непогрешимости Библии.
2.БОГ (ТЕОЛОГИЯ)
Мы верим и учим что:
есть только Единый, Живой, Истинный и Вечный Бог, проявляющий Себя в Троице - Отец, Сын и Святой Дух, три ипостаси которого в Своем естестве и свойствах совершенны, вечны, равны и нераздельны так, что Отец – Бог, Сын – Бог, Дух Святой – Бог, но не три Бога, но Один Бог.
Бог-Отец никем не сотворен, не создан, не рожден.
Он есть необъятная, непостижимая, духовная, само существующая и вечносущная личность, обладающая вездесущностью, всеведением, всемогуществом (в отношении созданного им творения) и неизменностью. Он есть Творец всего, абсолютно независимый, святой; сочетающий несочетаемое – праведность и абсолютную справедливость с благостью, любовью и милосердием.
Бог-Сын от Единого Бога не сотворен, не создан, но рожден.
Он обладает всеми божественными атрибутами и свойствами. Воплотившись в человеческое естество, Он совлекся только Своих божественных прав и привилегий, принял образ раба, но ни на миг не лишался Своей божественной сущности. Он стал истинным человеком, в котором Божество и человечность сочетались неслиянно и нераздельно. Он был непорочно зачат от Святого Духа и родился в человеческой плоти от Девы Марии, прожил абсолютно безгрешную и непорочную жизнь, добровольно умер на кресте за грехи каждого человека, телесно воскрес и вознесся, воссев одесную Отца. Доныне Он является единственным Ходатаем и Посредником между Богом и человеком, Которому передана власть окончательного суда над всем творением.
Бог-Дух Святой от Отца не сотворен, не создан, не рожден, но исходящ.
Он обладает всеми атрибутами личности и божества, включая интеллект, чувства, волю, вечность, вездесущность, всеведение, всемогущество и истину. Он проявляет Себя в творении Бога, воплощении, искуплении, возрождении мертвых. Он созидает Церковь, придя от Отца чрез Иисуса Христа; обличает мир, прославляет Христа и преображает верующих, в которых Он вселяется в день личного принятия искупления, запечатлевая их Собою.
3.ЧЕЛОВЕК (АНТРОПОЛОГИЯ)
Мы верим и учим, что:
человек был сотворен Богом по Его интеллектуальному, нравственному и социальному, но не физическому образу и подобию. Он был безгрешным, святым, правым и невинным, могущим прославлять Бога и в соединении с Ним быть блаженным.
Человек, будучи троичен по своей природе (имея дух, душу и тело), через коварство сатаны и по своей свободной воле нарушил заповедь Божию, тем самым, согрешив и отпав от Бога, тотчас же умер духом и впал душою и телом в состояние смерти.
Через человека грех, который есть нравственное зло и нарушение закона Божия, вошел в мир, а так как все люди произошли от семени Адама, то испорченная грехом Адамова природа перешла на всех людей во все века, за исключением Иисуса Христа. Таким образом, все люди, являясь грешниками по природе, по выбору, по действиям и по Божественному определению, заразившись грехом и став чадами гнева, подверглись возмездию за грех – то есть смерти: духовной, физической и вечной.
4.СПАСЕНИЕ (СОТЕРЕОЛОГИЯ)
Мы верим и учим, что:
спасение совершается Богом по благодати на основании искупления, совершенного Христом, а не на основании человеческих дел или заслуг. В спасении различается Божественная и человеческая сторона Божественная сторона заключается в том, что Бог от вечности предопределил в жертву умилостивления Своего единородного Сына Иисуса Христа для полного удовлетворения Своего Святого правосудия над грешным человечеством, и Сын Божий придя на землю, перенес на кресте гаев Божий, проклятие и наказание за наши грехи. Человеческая сторона заключается в том, что человек принимает путем личного и свободного волеизъявления искупительную жертву ИисусаХриста и только единство Божественного и человеческого действия, несмотря на их несоизмеримую значимость, сообщает прощение всех грехов, оправдание, вечную праведность, избавление от смерти, дьявола и ада, жизнь вечную, а также силу ненавидеть грех, умереть для него, желать доброго и исполнять Его.
Процесс спасения заключается в том, что человек Словом Божиим, которое живо и действенно, пробуждается от греховного сна, осознает свои грехи и свою виновность и сердечно раскаивается в них. Верою и только верою в Иисуса Христа, как единственного Спасителя, человек получает прощение грехов и предоставляет возможность Духу Святому возродить его к новой жизни, получая свидетельство в себе самом, что он чадо Божие и наследник вечной жизни.
Подлинное возрождение проявляется в достойных плодах покаяния в виде доброго расположения сердца и праведного поведения. Добрые дела, таким образом, являются результатом и плодом возрождения, которое есть появление нового духовного естества в человеке и оживление мертвого, по причине греха, человеческого духа.
Получив спасение по благодати независимо от дел ветхозаветного закона, который только обнаруживает грех и указывает на Иисуса-Мессию, человек вступает на путь освящения, без которого невозможно спасение.
Человек объявляется святым посредством оправдания, которое, в свою очередь, есть Божественный акт, через который Бог провозглашает раскаявшегося в своих грехах и уверовавшего во Христа грешника праведником, абсолютно чистым, отделенным от мира и посвященным Богу, как бы он никогда не был виновен перед законом Божиим. Но это мгновенное освящение указывает на статус и позицию верующего и должно подтверждаться прогрессирующим освящением, которое под действием Святого Духа приближает чадо Божие к положению, в которое он был введен позиционно. Этот процесс продолжается всю его земную жизнь и состоит в ежедневной борьбе между новым творением во Христе и плотью. Притязания на полное искоренение греха в этой жизни не имеют основания в Священном Писании, но в этой борьбе Дух Святой подает силу для победы над грехом.
Такое обусловленное свободным человеческим желанием и волеизъявлением понятие о спасении исходит из представления об избрании, основанном на предузнании (или предведении) Божием. Спасение было уготовано для всех без исключения людей, и кровь Христу была пролита за всех, но избрание к спасению, будучи суверенным актом Божиим, направлено на тех, о которых Бог прежде узнал, что они ответят на Его выбор. Таким образом, основой избрания и последующего предопределения, как практической реализацией спасения, является предузнанный от вечности ответ человека на Божье откровение ему лично.
Представление о суверенном, но не произвольном Божьем избрании подчеркивает справедливость Бога, Который, конечно, не обязан был спасать всех, но в силу Своей любви Он поставил в равное положение всех людей, даже тех, о которых Он заведомо знал, что они не примут спасения. Таким образом, Он всём предоставил возможность спастись. С другой стороны, такое представление подчеркивает ответственность грешника за свое спасение и ответственность Церкви за миссионерское служение.
Уверовавший во Христа и добровольно подчинивший свою волю Иисусу передает права на управление своей жизни Богу и, таким образом, ограничивает свою свободу поведения и волеизъявления в той мере, в которой он подчиняет себя Христу. При этом предопределение Божие проявляется чаще, тверже и настойчивее, а также имеет более широкую сферу действия в жизни чада Божьего, чем в жизни неверующего.
Подчиняя себя воле Божьей, верующий имеет радость спасения и уверенность в вечной безопасности, которая означает, что никто, и ничто со стороны не может отлучить его от благодати. Однако, произвольный грех и сознательное неповиновение воле Божьей, постоянное невнимание к божественным предостережениям и нежелание пребывать во Христе заставляет Бога, уважающего свободу человеческой личности, после многократных напоминаний извергнуть от Себя поступающего так. Бог не станет насильно удерживать человека, если он снова и снова распинает в себе Сына Божьего и ругается Ему. В таком случае человек может лишиться спасения, однако, боящиеся Бога и стремящиеся к вечности могут радоваться, имея твердую уверенность в вечном спасении.
5. ЦЕРКОВЬ (ЭККЛЕЗИОЛОГИЯ)
Мы верим и учим, что:
Вселенская Церковь – это собрание избранных Иисусом Христом чад Божиих из всех народов и всех времен. Церковь не есть продолжение ветхозаветного Израиля, не есть продолжение синагоги, не есть деноминация, но это Тело Христово (живой организм), Его Невеста, дом Божий, виноградная лоза, стадо доброго Пастыря, столп и утверждение Истины, Тайна Господня, созданная в день Пятидесятницы.
Христос созидает Церковь через крещение Духом Святым. Это означает, что Христос крестит (погружает) уверовавшего и принявшего искупление посредством Духа Святого в Свое Тело-Церковь; присоединяя его, таким образом, к сонму святых и делая его сопричастником вечного спасения, усыновления, запечатления и наследия неизмеримого богатства благодати во Христе. Знамением крещения являются не языки и не дарования, а плоды новой жизни человека, погруженного во Христа. Дух Святой, действующий в Теле Христовом, может проявлять через любого члена Церкви любые дарования и дары, но делает Он это так, как угодно Главе, а не так, как это хочется отдельному члену. Чудесные дары Божьего откровения и исцеления (зримые харизмы) всегда сопровождают Церковь, но выпячивание оных и превращение их в самоцель, пропагандирование их и реклама сводит людей с пути веры на путь видения и поиска вещественных доказательств и знамений, что было всегда неугодно Христу. Поэтому в истинной Церкви Христовой чудеса и знаменья совершаются повсеместно, но ими не хвалятся и о них не трубят перед собой.
Глоссолалии, т.е. говорение на непонятном языке и издание нечленораздельных звуков, запрещены Священным Писанием в собрании святых и требуют от имеющего их молиться о даре истолкования, т.к. Дух Святой не может говорить на ветер, а трудится для назидания и пользы Церкви.
По повелению Иисуса Христа и Его Апостолов и по примеру первых христиан каждое чадо Божие ищет общения с другими членами Единого Тела. Так образуется поместная церковь, как зримое отражение вселенской Церкви и как собрание возрожденных душ, соединенных одной верой (одним вероисповеданием), одной любовью и надеждой и географически находящихся в одной местности. Назначение поместной церкви в утверждении Царства Христова среди ее членов и распространение его в мире.
Каждая поместная церковь имеет всю полноту прав – принимать и отлучать, наказывать и прощать, избирать и снимать, и ее решения не могут быть аннулированы никакой другой церковной, государственной, партийной или иной организацией. Но как каждый отдельный верующий, так и каждая поместная церковь нуждается в общении, помощи и духовном единстве с другими церквами. Это приводит к объединению поместных церквей в единое братство с координирующими структурами, без нарушения независимости и самостоятельности поместной церкви.
Только Господь Иисус есть верховный Глава Церкви; видимых же верховных глав она не знает. Все члены Церкви равны между собой и являются священниками Богу Всевышнему, но каждый имеет служебный дар (харизму), который определил ему Господь. Посвящение на всеобщее священство совершается через возложение рук над каждым, принявшим водное крещение. Проповедь Евангелия, назидание церкви и благодеяния, т.е. служение проповедников, учителей, благовестников, пророков, миссионеров, благотворителей и т.д., определяется каждому Господом по мере веры и может совершаться любым членом церкви без специального избрания и рукоположения, хотя в некоторых случаях таковое практикуется.
Церковь из среды себя избирает пресвитеров (или, что тоже самое по месту в духовной иерархии, – епископов или пасторов) и дьяконов. Те и другие избираются только из братьев, соответствующих 1Тим.3.1-7, Тит.1.6-9, которые посвящаются на эти особые виды служения посредством рукоположения, совершаемого ранее рукоположенными служителями. Рукоположение совершается в присутствии поместной церкви и только после избрания ею, а не отдельными лицами или группой людей.
Служение сестер связано с молитвой, дьяконией, духовным воспитанием, благовестием и образованием, но не с пасторским управлением церковью, и не сопровождается рукоположением.
Поместная церковь, как очаг распространения благой вести, должна гореть пламенем любви, а поэтому в ней важно возгревать изучение Слова Божьего и молитвенную жизнь, наставничество и строгое наказание согрешающих в соответствии с Писанием, самоуниженное активное служение ближним, которое есть реализация заповеди Христа об омовении ног и взаимном прощении.
Прием в поместную церковь совершается через водное крещение, которое есть первый плод веры, любви и послушания Христу; видимое указание на вступление в Его Вселенскую Церковь. Оно есть торжественное обещание Богу доброй совести, а также видимый знак веры и ответный знак благодати Божией, указывающий, что крестящийся погружен во Христа, умер и воскрес с Ним, и грехи его омыты Богом. Таким образом, крещение – необходимый элемент спасения, однако Бог совершает его только в том случае, если человек исполнен спасительной верой. Если в человеке отсутствует вера от всего сердца, крещение превращается в плотской нечистоты омытие, а не в знак возрождения.
Установленное Христом водное крещение состоит в том, что крещаемый во имя Отца, Сына и Святого Духа однократно и полностью погружается в воду и поднимается из нее, как правило, пресвитером или дьяконом. Оно преподается только после определенного периода ученичества и научения, а также удостоверения церкви в том, что у крещаемого есть необходимый уровень веры, преобразовавшей его жизнь. Крестить можно только взрослого, способного осознанно и продуманно исполнить все предварительные условия, поэтому раннее крещение (до 16-18лет) практикуется как исключение.
Члены церкви, и только они, как погруженные во Христа, должны участвовать в святой трапезе Господней, которая есть воспоминание и возвещение смерти Его, доколе Он придет. В Вечери Господней общение святых между собой и со Христом, Который невидимо присутствует и является Хозяином этой трапезы, находит свое высочайшее выражение. Она объединяет верующих для любви, мира и единства и указывает на грядущую радость и совершенство в Царствии Божием. Хлеб и вино в чаше, представляя Тело и Кровь Христа, но материально не превращаясь в них, являются не условными символами, а реальными знаками, посредством которых Христос дает верующим духовным образом вкушать Свое Тело и Кровь.
Духовное приобщение Тела и Крови Христовой во время Вечери является божественным залогом Нового Завета и грядущего воскресения тела, укрепляя верующего в благодати, очищая его от греха через само испытание, покаяние и веру в силу Крови Христовой.
6.ДУХОВНЫЙ МИР И ГРЯДУЩИЕ СОБЫТИЯ (ЭСХАТОЛОГИЯ)
Мы верим и учим, что:
вечность непостижима для ограниченного разума, и духовный мир населен злыми и добрыми существами, об образах, сути и свойствах которых люди могут знать только то немногое, что открыто в Священном Писании.
Святые Ангелы, во всем их разнообразии, сотворены как служебные духи, и потому им не принадлежит поклонение. Павшие ангелы, как и их предводитель, и автор греха сатана, также тварны и действуют до времени, назначенного Богом, и под Его допускающей десницей, после чего будут связаны и ввержены в озеро огненное.
В материальном мире физическая смерть человека есть отделение души от тела, а не исчезновение личности и не забвение (равное небытию). Все без исключения люди, праведные и нечестивые, воскреснут телесно, каждый в свое время. Для спасенных душа соединится с телом для вечной жизни и блаженства, а для неспасенных – для вечной смерти и мучения после суда. Священное Писание изображает эти позиции неизменными и ничего не сообщает о возможности перехода после смерти от одного состояния к другому.
Христос вскоре придет на землю вторично для того, чтобы восхитить Церковь Свою, воскресив во плоти умерших в Нем, а затем Он явится видимым образом со святыми и Ангелами Своими для суда над живущими и установления Мессианского царства на земле на тысячу лет. Этому царству будет предшествовать период Великой Скорби, который закончится свержением антихриста и лжепророка и удалением сатаны из мира.
Золотой век тысячелетнего царства закончится кратковременным освобождением сатаны, восстанием против Христа, Судом, а затем окончательным и полным воцарением Христа и Его Церкви в нескончаемых зонах вечности, которое завершится таинственным «Бог все во всем».
7.СОЦИАЛЫНОЕ ПОВЕДЕНИЕ (ДОПОЛНЕНИЕ)
Этот раздел непосредственно не входит "Исповедание веры", но показывает практическое применение доктринальных взглядов Семинарии.
Возможно, он определен не только требованиями Библии, но и социально-исторической средой и культурным окружением Семинарии, поэтому мы подаем руку общении тем, кто мыслит по этим вопросам иначе.
Мы верим и учим, что:
поведение христианина в обществе и его отношения с другими людьми должно исходить из требований Священного Писания и строится на принципе любви к другим людям и уважения их свободы и достоинства.
В силу любви к погибающим грешникам все христиане ответственны за евангелизацию и распространение благой вести теми способами, которые им доступны и на которые указывает им Господь, но делать это они должны предлагая, а не навязывая свои взгляды, не с целью засвидетельствовать, а с целью спасти окружающих. Распространение Евангелия не знает границ: оно должно начинаться от ортодоксальных иудеев и простираться до диких варваров и в одинаковой мере быть доступным детям, способным отличить правую руку от левой, и глубоким старцам и старицам.
В силу Божьего установления христиане вступают в брак, только в Господе и образуют семьи, хотя служение Христу не вступивших в брак более эффективно, но на это чадо Божье должно иметь врожденную способность и особое откровение от Бога.
Брак, будучи божественным и гражданским установлением, рассматривается как духовный и телесный союз одного мужчины и одной женщины и должен получить двоякое подтверждение. Первое получается посредством Слова Божьего и молитвы церкви, а второе производится по государственным законам. В случае смерти одного из супругов, другому позволено вступить в брак, но только в Господе, равно как и при вступлении в брак невинной стороны в случае развода, допустимого Писанием (прелюбодеяние, оставление неверующей стороной). Каждый случай повторного брака и развода индивидуально рассматривается поместной церковью и ее решение имеет силу закона.
Семья образует домашнюю церковь, в которой главой является муж, а жена повинуется ему, как Церковь повинуется Христу, в знак чего во время молитвы жена покрывает голову, а муж обнажает ее. Господь открывает родителям Свою волю в отношении количества детей, которое Он предназначил для них, и с их согласия дает детей в семью как особое благословение, но регулирование состава семьи любым видом абортирования почитается Богом как убийство и рассматривается как грубый грех.
В силу необходимости поддерживать порядок, Богом установлены правительства всех стран, и Он облекает их властью для защиты добрых и наказания злых. Христиане считают себя обязанными подчиняться законам своей страны во всем, кроме вопросов веры, а также кроме установлений, ограничивающих свободное исполнение христианских обязанностей, и тихою, безмятежною жизнью и усердною молитвою они должны облегчать их нелегкий труд.
Любя свой народ и будучи готовы служить ему, как того потребуют обстоятельства и Бог, христиане не могут во имя этой любви ненавидеть какой-либо другой народ и способствовать ненависти, вражде и братоубийству, однако Слово Божье не запрещает несение военной службы, которое (как и употребление клятвы) является делом совести каждого отдельного верующего и не может навязываться ему никем.
В силу потребности отделения от греха, поместные церкви постановили совершенно не, употреблять спиртное (включая пиво), не допускать непотребство – курение и сквернословие, и, разумеется, всякого рода наркотики.
Пища допускается любая, кроме, как провозглашает Новый Завет, употребления крови в любом виде. В одежде действует правило "как прилично святым", в соответствии с культурными нормами и средним стандартом одежды своей социально-возрастной группы.
В силу разделения сфер кесаря и Бога, участие в выборных органах, партиях и общественных организациях допустимо, в соответствии с совестью каждого, если деятельность таковых не расходится с принципами Евангелия. Но это участие не должно быть от имени церкви и нежелательно для служителя, который должен быть полностью посвящен Христу, но возможно только как гражданская инициатива личности. Труд в сферах бизнеса, торговли и государственного управления – также дело совести каждого, но совершаться он должен по-христиански, не допуская насилия и обмана.
Итак, отдавайте всякому должное!
###
